Іван Котляревський і Полтава — це нерозривно пов'язані поняття, адже саме в цьому місті народився, жив і творив один із найвизначніших українських письменників, засновник нової української літератури.
У Полтаві багато об'єктів, пов'язаних з Іваном Котляревським, який свого часу брав активну участь у житті міста, сприяючи його розвитку, як культурного центру України кін. ХVІІІ- поч. ХІХ ст.
Свято-Успенський собор. На місці сучасного собору стояла Успенська церква, в якій служив дияконом дід майбутнього поета – Іоан Котляревський. Саме він у 1751 році придбав садибу у дуже престижному для старосвітської Полтави місці – поблизу соборної церкви. Свого часу саме цей храм став у місті своєрідною протомузейною установою. У ньому зберігалася одна з найбільших бібліотек, до формування якої був причетний диякон Іоан Котляревський. Серед старовинних фоліантів зберігалася і найдавніша святиня українського народу – Пересопницьке Євангеліє. В колишньому головному соборі можна було побачити Жуківську ікону Богоматері, а з обох боків іконостасу розміщувалися прапори козацьких полків, які формував Іван Котляревський з селян селища Горошино Хорольського повіту для війни проти Наполеона у 1812 році. В стінах цього храму у 1838 році полтавці проводжали в останню путь і свого славного земляка Івана Петровича.
Музей –садиба І.П. Котляревського. В цьому унікальному і затишному куточку Полтави в дідівській хаті 9 вересня 1769 року в родині старшого канцеляриста Полтавського городового магістрату Петра Котляревського та його дружини решетилівської козачки Парасковії Леонтіївни Жуковської народився єдиний син Іван. Саме звідси майбутній поет ходив на навчання до семінарії, пішов служити до війська, по відставці повернувся. Тут навідувала його муза та численні знайомі, і звідси він вирушив у останню путь. Після його смерті за заповітом оселя перейшла у власність до економки письменника – удови унтер-офіцера Мотрони Веклевичевої. Далі садиба довгий час переходила від одного господаря до іншого поступово занепадаючи і втрачаючи автентичний вигляд аж до середини ХХ століття. У 1845 році Полтаву відвідав Тарас Шевченко із завданням виконати замальовки історичних місць і пам’яток для Археографічної комісії Київського університету. У той час Шевченко зробив дві акварельні замальовки «Воздвиженський монастир у Полтаві» і «Будинок І. Котляревського». Останній є безцінним історичним артефактом, який зафіксував вигляд садиби Котляревського таким, який був ще за його життя. Завдяки цій ілюстрації та літографії художника Г. Мелліна 1856 року, детальних описів інтер’єру у спогадах сучасників Котляревського, а також плану садиби 1837 року, віднайденому в Полтавському обласному архіві, дали можливість максимально точно відтворити будинок письменника у 1969 році при створенні його музею. В рамках святкування на державному рівні 200-річчя з дня народження І. П. Котляревського. Відтворення автентичного вигляду садиби було вкрай важливо, адже помешкання поета найбільш характерний взірець народного будівництва ХVІІІ століття в Полтаві. Навпроти хати у 1971 році було встановлено погруддя письменника роботи народної художниці України, скульптора Г. Кальченко. Офіційного статусу пам’ятки культурної спадщини, що взята на облік та під охорону держави, музей-садиба отримав у 1982 році рішенням Полтавської ради народних депутатів за № 247. А відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» садиба письменника І.П. Котляревського взята на облік як пам’ятка історії національного значення, охоронний № 160002-Н.
Майже одразу після повернення з військової служби з червня 1810 року Івана Котляревського було призначено наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. На цій посаді він залишався протягом 25 років. Заклад розташовувався у флігелях колишнього приміщення Малоросійського поштампту на Круглій площі. В самій будівлі до 1861 року розміщувалася Перша чоловіча гімназія.
Крім служби у виховному пансіоні Іван Петрович протягом 1827-1835 рр був попечителем благодійних закладів Полтавської губернії. Ця посада вважалася винятково почесною і вимагала затвердження у Міністерстві внутрішніх справ. Котляревський здійснював адміністративне керівництво над усіма відділеннями цього закладу: головною лікарнею, будинком для душевнохворих, пологовим будинком, оздоровчим відділенням, богадільнею та конторою.
Культурно-мистецьке життя Полтави на початку ХІХ століття пожвавилося у зв’язку з діяльністю аматорських та заїзжих театральних труп. З ініціативи генерал-губернатора Миколи Рєпніна 1818 року до Полтави була запрошена театральна трупа Івана Штейна, в складі якої виступав відомий згодом артист Михайло Щепкін. В той час в місті з’явився перший професійний місцевий театр для якого було споруджено гарне двоповерхове кам’яне приміщення. Головним директором був назначений Іван Котляревський, який саме для полтавського театру у 1819 році написав оперу «Наталка Полтавка» та водевіль «Москаль-чарівник». Окремі ролі Котляревським були написані для Михайла Щепкіна, останній саме під час роботи в Полтаві був викуплений з кріпатства. У 1900 році Полтава отримала новий театральний будинок – Просвітницький будинок ім. М.В. Гоголя, в якому у 1903 році з нагоди відкриття пам’ятника І.П. Котляревського відбулися урочистості в яких взяли участь провідні українські культурні діячі.
Старовинний панський одноповерховий будинок початку ХІХ століття, що за переказами належав відомому поету, драматургу, суспільному діячу Василю Капністу (1758-1823). Стародавня будівля, в стилі класицизм чи не єдиний історичний будинок Полтави, що не зазнав руйнувань під час Другої світової війни. У вересні 1952 року в будинку було відкрито Полтавський літературно-меморіальний музей І. Котляревського. Цей день став важливою культурною подією в житті післявоєнної Полтави та загалом для України. Вітальні листівки прислали поети Павло Тичина та Микола Бажан, художники Іван Їжакевич і Федір Коновалюк, директора українських музеїв та багато інших культурних і громадських діячів.
У 1835 році Котляревський вийшов у відставку. Він продовжив цікавитись культурним життям, надавав підтримку тим, хто до нього звертався. Література залишалася його єдиною справжньою пристрастю. На 69 році життя 10 листопада 1838 року Іван Котляревський тихо помер після чотирьохтижневої хвороби у своєму домі. За заповітом письменника, його поховали на околиці міського цвинтаря під розлогою тополею поблизу Кобеляцького шляху (нині вул. Європейська). Цвинтар ліквідували у 1937 році. Могила Івана Котляревського збережена і до нині.
На честь батька нової української літератури у 1903 році в Полтаві відкрили пам’ятник Івану Котляревському. Ця подія стала національним святом української культури. Урочистості тривали три дні і на них з’їхався «увесь цвіт української інтелігенції». Автором пам’ятника-бюста став полтавець скульптор-передвижник Леонід Позен, архітектором виступив Олександр Шершов.
Шануючи славетного земляка на його честь у 1908 році колишній Протопопівський бульвар перейменували на вулицю Котляревського. Територія бульвару – ботанічна пам’ятка природи з 1970 року.
З 1928 року загальноосвітня семирічна школа носить ім’я І.П. Котляревського (нині – Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 ім. І.П. Котляревського.
У 1949 році згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 1603 від 22 червня 1949 року Полтавській обласній бібліотеці присвоєно ім’я І. П. Котляревського і установлена нова назва: «Полтавська обласна бібліотека імені І. П. Котляревського», яка з 1993 року розміщується у новому приміщенні – п’ятиповерховій будівлі сучасної архітектури по вулиці Небесної Сотні.
В рамках виконання норм закону про декомунізацію рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 21.03.2024 року одну з вулиць міста перейменовано на вулицю «Енеїди».
Іван Котляревський зробив значний внесок у розвиток української літератури, театру та культури загалом. Його зв'язок з Полтавою має глибоке історичне і культурне значення, і місто продовжує берегти пам'ять про нього як про свого найвідомішого сина. Полтава пишається своєю роллю в житті Котляревського, і цей зв'язок залишається важливою частиною культурної ідентичності міста.
До списку новин
