Це спільний проєкт музейників і відомої дослідниці шведських архівів Марини Траттнер. Розділ експозиційної зали доповнений документами початку ХУІІІ століття: відцифровані в архівах Швеції і роздруковані карти, плани битви, свідчення учасників подій, переписи листів, газетні статті і уривки зі щоденників військових, дипломатичне листування Швеції, Польщі, Туреччини, Англії, Нідерландів, Франції. Дослідниця роками збирала ці важливі документи в архівах, співпрацювала з колегами над перекладами їх сучасною шведською мовою, здійснила переклади українською. Оприлюднення цих документів дає можливість позбавитися від російських наративів в оцінці подій на р.Прут у 1711 році, більше дізнатися про події, які замовчувала російська історична наука.
Після Полтавської битви шведський король Карл ХІІ та новообраний гетьман України Пилип Орлик на еміграції у Бендерах (Османська імперія) поновили українсько-шведський договір, маючи намір продовжити боротьбу проти московитів у Східній Європі. Одним із головних завдань для них було налагодження стосунків із французькою дипломатією, яка на той час відігравала провідну роль при дворі султана. Франція зрозуміла необхідність ослаблення Московії та її союзника Австрії. Туреччина, зі свого боку, була дуже стурбована посиленням позицій Московського царства та наближенням військ ворога до своїх кордонів. Спільна праця української, шведської та французької дипломатії увінчалася повним успіхом. 9 листопада 1710 року Османська імперія оголосила війну Московії.
У лютому 1711 року Петро І спішно зняв полки з Прибалтики і відправив їх на південь. Найбільш сприятливим напрямком для наступу значних московських сил (майже 80 тисяч вояків) була Правобережна Україна і територія сучасної Румунії. Московити повинні були форсувати Дністер, Прут, досягти Дунаю раніше за турецькі війська і розгромити їх на їхній території, а водночас і покінчити з армією Карла ХІІ і Пилипа Орлика.
У ході цих подій вирішальну роль відіграла битва на річці Прут 1711 року поблизу селища Станілешти. Турецько-татарські війська повністю оточили московський табір, передові частини яничар були в декількох сотнях кроків. 8 липня розгорнувся бій, який із перервами тривав 36 годин до 10 липня.
Вирушаючи на Прут, московський цар сподівався на швидку перемогу, як і під Полтавою, однак сталося зовсім інакше. Становище у Петра І було вкрай відчайдушне, навіть критичне. Запас боєприпасів був обмежений, не вистачало продовольства. У таборі розпочався голод. Цар змушений був визнати поразку і заявити: «… ось і мені тут зараз так погано, як і моєму брату Карлу під Полтавою». Петро І вирішив просити перемир’я. Для ведення переговорів із візирем Балтаджі Мехмед-пашою він відправив найкращого дипломата Петра Шафірова для підписання миру на будь-яких умовах, крім полону. Петро І був готовий віддати відвойовані території не тільки туркам (Азов, Таганрог, Кам’яний Затон), а й шведам (побережжя Балтики і Псков).
Московитам вдалося підкупити турецького головнокомандувача, який отримав 200 тисяч червінців. Мехмед-паша випустив московитів із пастки, підписавши мир, відомий в історії як Прутський.
У Прутському договорі пункт, що стосувався України і Польщі, було викладено неясно, кожна сторона розуміла його по-своєму. Пилип Орлик трактував договір так, що за ним цар зрікається всієї України, Московія ж наполягала, що звільняє лише Правобережжя .
По суті, Прутський похід та не менш важлива битва на річці Прут стала ще однією трагедією для українського народу. Не вдалося Пилипу Орлику домогтися суверенітету української держави. Вплинули ці події і на Швецію. Була втрачена остання надія Карла ХІІ здобути перевагу над Московією в ході Північної війни. Для Московії – втрата слави своєї зброї, престижу, південного флоту, спустошення державної скарбниці. «Пресвята вікторія», здобута Петром І «малою кров’ю» під Полтавою, у Прутській битві затребувала від нього великої крові, значних коштів і ганьби російської зброї.
До списку новин
