Із селом Жуки пов’язане життя та діяльність автора найфундаментальнішого твору козацького літописання, канцеляриста Війська Запорозького часів гетьмана І. Мазепи Самійла Величка. Народився у лютому 1670 року. Нелегко окреслити його життєвий шлях, оскільки відомості про нього, що дійшли до нас, досить скупі, в основному це свідчення самого С. Величка про себе у «Літописі», але вони фрагментарні. Був козацького роду. Але де він народився однозначної відповіді немає. Відома вчена Т. Таїрова-Яковлєва зазначає, що Велички мешкали на Правобережжі, в Миргородському, Полтавському полках. Віднайдено документи і про Величків у Жуках. На приналежність С. Величка до Полтавського полку свідчить добре знання місцевості і місцевих топонімів, що згадуються в описах подій та протистоянь тих часів. Літописець був обізнаний й з особливостями політичного життя в Полтавському полку, зміною полтавських полковників та боротьбою за владу різних старшинських угруповань полку. Достеменно відомо, що С. Величко навчався у Києво-Могилянській академії. За свідченням самого С. Величка, 1690 року він почав працювати як канцелярист у канцелярії Генерального писаря Війська Запорозького В. Кочубея. Через 15 років, у 1705, він отримав підвищення по службі – перейшов до Генеральної військової канцелярії. Майже чотири роки, до батуринської трагедії 1708 року, працював військовим канцеляристом, брав участь у секретній кореспонденції гетьмана І. Мазепи, а отже, мав доступ до документів. У цей час він почав вивчати архівні джерела, збирати їх; згодом вони стануть основою «Літопису».
Брав Самійло Величко участь і у військових походах. На підставі віднайдених документів історик А. Бовгиря встановив, що С. Величко перебував із гетьманом І. Мазепою, козацькими і шведськими військами. У листопаді-грудні 1708 року – в ставці союзної армії в Ромнах. 19 грудня 1708 року московські війська захопили, пограбували і спалили це місто. За якихось причин С. Величко не встиг виїхати з І. Мазепою і потрапив у полон. По 1715 рік перебував під арештом. Після звільнення С. Величко жив у маєтках Кочубеїв – у Жуках (по 1720 рік), потім – у Диканьці. Т. Таїрова-Яковлєва віднайшла останній документ (9 травня 1729 року), на якому вказаний С. Величко. Складений він у Диканьці. На думку вченої, «С. Величко помер незабаром після 1729 року і, вірогідно, був похований на цвинтарі біля старої дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви. На цьому місці тепер Троїцька церква, уславлена Миколою Гоголем».
Після звільнення з неволі С. Величко розпочав роботу над «Літописом». 1720 року була закінчена перша його частина – «Сказаніе о войне козацкой зь поляками, чрез Зьновия Богдана Хмельницкого, Гетмана войскь Запорожскихь, вь осми льтехь точившойся», що охоплює період Хмельниччини та початок Руїни до 1659 року. Ця частина «Літопису» написана С. Величком у Жуках, про що автор повідомляє на титульній сторінці «Сказанія…» «…справлєнное и напісанноє тщаніємь Самойла Вєлічка, канцелярісті негдіс Войска Запорожского, в селе Жуках, оуєзду Полтавского, року 1720». Друга частина «Літопису» – «Повествованія летописная о малоросійскихь и инихь отчасти поведеніяхь собранная и зде описанная», присвячена подіям 1660-1700 та 1720-1723 років. Останньою працею С. Величка був переклад «Космографії», датований 1728 роком, здійснений у Диканьці, що засвідчив сам літописець. Із вступу до «Космографії» ми довідуємося про суттєву деталь останніх років життя С. Величка – він осліп. Тож справді подвижницькою постає праця С. Величка, навіть сліпий, він намагався завершити справу, яка була задумана давно, ще в Батурині, за гетьманства І. Мазепи.
«Літопис» С. Величка не суха робота середньовічного хроніста. Літературознавці високо цінують пам'ятку за бароковий стиль, своєрідну поетичну антологію (взаємодія слова прозового й поетичного), використання народних легенд, переказів, дум, пісень.
Багато істориків, які опрацьовували оригінал рукопису С. Величка, зазначали: «Пам'ятка за використаним у ній матеріалом унікальна. Вона містить 262 документи. Величко використовує 27 літературних творів і посилається на 20 історичних праць».
Тривалий час, до відкриття нових документів і публікації оригіналу рукопису С. Величка, вважали, що місцем спочинку літописця було село Жуки, де він і був похований на козацькому цвинтарі біля Покровської церкви. В радянські часи жуківський храм в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці та цвинтар біля нього знищили. Зберігся тільки дзвін з Покровської церкви, відлитий коштом колишнього козацького полковника Федора Жученка (1704 р.), що нині експонується в Полтавському краєзнавчому музеї імені В. Кричевського. За переказами місцевих жителів, з-поміж надмогильних плит на північний схід від решток церкви, на краю церковного подвір’я лежав великий камінь із затертим написом над похованням «відомого писаки».
29 листопада 1995 року у с. Жуки було урочисто відкрито пам'ятний знак на місці вірогідного поховання літописця на пагорбі поряд з рештками фундаментів Покровської церкви.
У 2008-2009 рр. була зведена каплиця в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці ,і брилу знаку перемістили на кілька метрів на північ, розмістивши у складі оновленого комплексу колишньої території навколо Покровської церкви.
За матеріалами ДІКЗ "Поле Полтавської битви"
До списку новин
