Історія музею бере свій початок з 200-літнього відзначення Полтавської битви. З нагоди ювілейної дати в Полтаві звели пам’ятники та відкрили Музей Полтавської битви на Шведській Могилі.
На початку майбутній музей планували розмістити у західній прибудові розширеної Сампсоніївської церкви, але згодом від цього задуму відмовилися. На початку вересня 1907 року неподалік церкви заклали фундамент окремого приміщення під музей за проектом інженера С. Носова. А вже 26 червня 1909 року Музей історії Полтавської битви відкрив свої двері для перших відвідувачів.
Фундатором і першим директором (1909-1918) музею був відомий полтавець Іван Францович Павловський (1851-1922). Тридцять дев’ять років він викладав історію в Полтавському Петровському кадетському корпусі, був одним із засновників Полтавської губернської вченої архівної комісії та членом Полтавського церковного історико-археологічного комітету. Полтавські історики по сей час користуються бібліографічними довідниками з історії Полтавщини, укладеними І. Павловським.
Каталог Музею Полтавської битви на Шведській Могилі, виданий 1910 року, засвідчує, що колекція налічувала 339 експонатів: портрети історичних осіб, гравюри, картини, зброя, манекени воїнів. Також в експозиції музею були портрети шведських воєначальників, козацькі старожитності та дев’ять зображень гетьмана Івана Мазепи (за радянської доби в експозиції не було жодного).
У тому ж 1910 році приміщення музею було розширено завдяки двом боковим добудовам, в кімнатах яких розмістили срібні вінки, покладені до підніжжя відкритих пам’ятників під час урочистостей 200-річного ювілею та інші дарунки Імператорського Дому.
Протягом 1917-1918 років Музей зазнав кількох пограбувань. Щоб зберегти колекцію від остаточного розкрадання І. Павловський ризикуючи власним життям переховував експонати у себе вдома. А у 1920 році передав залишки колекції до Центрального пролетарського музею Полтавщини (нині- Полтавський краєзнавчий музей ім. В. Кричевського). У 20-30-х роках ХХ століття вона експонувалася в окремій залі під назвою «Полтавська баталія».
Під час Другої світової війни у вересні 1941 року частину колекції І. Павловського евакуювали до Уфи, решта предметів залишилася в Полтаві і постраждала від пожежі в роки нациської окупації. А у липні 1944 року в краєзнавчому музеї полтавці могли ознайомитися з виставкою «Героїчне минуле нашого народу», у якій був розділ «Полтавська битва».
Приміщення першого дореволюційного Музею Полтавської битви до нашого часу не збереглося. У 2009 році на місці старої будівлі за проектом архітектора В. Трегубова відновлено нову споруду.
У травні-червні 1949 року постановами Рад Міністрів СРСР та УРСР зобов’язано «поновити Музей Полтавської битви, як музей Республіканського підпорядкування ІІ категорії». Вдруге заклад відкрили 23 вересня 1950 року в приміщенні колишнього госпіталю інвалідів війни, розташована поруч з першим музеєм на Шведській Могилі. Сюди й повернулися вцілілі предмети зі збірки І. Павловського. Колекція також поповнилася унікальними артефактами початку ХVІІІ століття за рахунок надходжень з інших музейних закладів колишнього Радянського Союзу. З нагоди 250-річчя історичної події до приміщення добудували додаткову залу, в якій розмістили діораму «Полтавська битва», виконану художниками військової студії ім. М. Грекова. У другій половині 80-х років ХХ століття під керівництвом заслуженого художника України А. Щербака здійснена реекспозиція музею. Було збережено хронологічний принцип викладу подій Великої Північної війни та висвітлено вплив Полтавської битви на хід європейської історії. Наголошено на участі України у військовому протистоянні. У 1994 році у музеї відкрили залу, присвячену історії українського козацтва. Завдяки співпраці з Товариством військової історії Швеції експозиція поповнилася предметами, що розкривають участь каролінців у подіях Великої Північної війни.
Нині колекція музею налічує близько 7 000 експонатів, із них 3 400 – предмети, що належать до Музейного фонду України. В експозиції знаходяться унікальні картини Дені Мартена (молодшого), Бернардо Белотто Каналетто, Жана Марка Натьє, Миколи Самокиша, оригінальні портрети історичних діячів роботи художників ХVІІІ століття, гравюри, автентична зброя, археологічні знахідки, старовинні предмети побуту тощо.
У 1981 р. створено Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» (Постанова Центрального Комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів УРСР від 31.03.1981 р. № 153 «Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури Поля Полтавської битви державним історико-культурним заповідником»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 3.09.2009 р. № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» Комплекс пам’яток «Поле Полтавської битви» – пам’ятка національного значення, охоронний № 160009-Н. Загальна площа – 720 га.
На території Комплексу «Поле Полтавської битви» знаходиться ряд пам’яток: братська могила воїнів московської армії, пам’ятник Петру І, місце розташування другого укріпленого табору московської армії, місце розташування командного пункту Петра І, місця розташування редутів московської армії (ознаковані гранітними обелісками), пам’ятник шведам від росіян, ротонда вшанування пам’яті полеглих у Полтавській битві, будинок музею історії Полтавської битви, будинок музею Полтавської битви на Шведській Могилі, Сампсоніївська церква.
Сьогодні ДІКЗ «Поле Полтавської битви» виконує важливу роль як культурний та освітній центр, що зберігає історичну пам'ять про одну з ключових битв у європейській історії. Науково-дослідна робота музею сприяє глибшому розумінню подій початку XVIII століття, впливу Полтавської битви на хід Великої Північної війни та на долю її учасників. Діяльність заповідника включає широкий спектр заходів, спрямованих на різні аудиторії, що робить його важливим осередком культурного та суспільного життя Полтавської громади.
До списку новин
