8 серпня в Україні відзначають неофіційне Міжнародне свято - День кота. Це свято започатковане 2002 року Міжнародним фондом захисту тварин з метою підвищити обізнаність про котів і дізнатися про способи, як їм допомогти та захистити.
З сивої давнини кішка володіє серцями більшої частини людей на Землі. У кожному віруванні котам виділялося особливе місце, чи то охоронця домівки та дітей, чи посланця темних сил. Як то не було, сьогодні люди шанують котів не менше ніж в старовину, оселяючи їх в офісах, встановлюючи їм пам’ятники, відкриваючи котячі музеї, кафе тощо.
Ще з минулих століть, коти традиційно селилися і в багатьох світових музейних установах. Наприклад, у Британському музеї офіційно живуть 6 котів, а у будинку-музеї Ернеста Гемінґвея (Флорида, США) – їх понад 40.
Полтавські музеї не є виключенням і також прихистили чотирилапих охоронців. З нагоди Міжнародного дня котів знайомимо вас з пухнастими співробітниками місцевих комунальних музеїв:
У музеї історії Полтавської битви мешкають двоє хвостатих улюбленців колективу. Кішка Ася оселилася у тут зовсім маленькою у 2008 році. Зляканою вона була лише тиждень, ховаючись у кутку кімнати охоронців. А потім пішла вивчати приміщення музею і територію подвір’я, обирати собі людей у друзі за принципом «кращий той, хто пригостить найсмачнішим». Згодом вона стала справжньою хазяйкою експозиції, в якій ще й донині намагається встановити свої правила. Коли туристи хочуть її сфотографувати, виявляє неабиякий талант справжньої моделі. Але характер має непростий, тож добре подумайте, перш ніж погладити цю красуню.
Кіт Рудий приблукав до музею років з чотири тому, вже дорослим, добряче випробуваним непростим бродячим життям, у якому ще до всього втратив одне око. Щоранку чекав біля воріт музею на сніданок, який йому приносили співчутливі музейники. Він підкупив своєю скромністю, спокоєм, тим, що дуже добре розуміє слово «ні». Кота зарахували до складу колективу. Любить бути серед людей, влітку спить у квітах, а інколи, поки ніхто не бачить, пробирається в директорське крісло і з насолодою дивиться в ньому свої котячі сни.
У Івана Петровича Котляревського теж завжди в господі були коти і співробітники музею-садиби І. Котляревського дбайливо продовжують цю традицію. На початку 90-х років в музеї жив кіт Яшка, який свого часу зачарував американську журналістку і фотографиню Тетяну Д’Авіньйон. Один з її знімків зроблених в садибі так і називався «Кот Ляревський» та увійшов до фотоальбому «Просто Україна».
Зараз в музеї-садибі письменника на Соборному майдані живе чорнющий кіт Піратик. Таких суцільно чорних котиків лишилось вкрай мало через їх масове винищення у часи Середньовіччя.
Приходьте до музею помилуватись, погладити, сказати добре слово, а, може, й пригостити «меморіального» кота Котляревського!
В Полтавському літературно-меморіальному музеї В.Г. Короленка полтавців та гостей міста радо зустрічають дві сестрички-кішечки, що народилися тут на садибі. Красуні дуже ніжні та лагідні полюбляють відпочивати в фондах. За ними доглядають усі працівники музею.
.jpg)
І хоча добре відомо, що у видатного письменника був великий чорний пес- Карко, котів в родині Короленка також шанували. Про що говорить нещодавно віднайдене дуже цікаве фото. Перший знімок розміщений на сторінці невідомого журналу. Другий, із фондової колекції музею, - подібне, зняте в той самий час, та сама група людей, але кадр все ж таки інший. Перша фотографія начебто підготовка до зйомки і на ній зображені дві кішечки (чи котика) на столі. Потім котів зігнали (чи вони самі пішли), людей розставили, розсадили і зробили ще один знімок. Це відбулося у 1910-тих роках, у внутрішньому дворі садиби на вул. Мало-Садовій у Полтаві.
У Полтавському літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного теж мешкає і «працює» поважний чотирилапий пухнастик. Він комфортно почуває себе на просторі та доповнює атмосферу затишної української садиби кінця ХІХ - початку ХХ століття. Як же може не бути кота у старосвітській садибі, де просто неба вільно дихати і відвідувачам, і котам?!
Цей вусатий та хвостатий «працівник» – кіт на ім’я Вареник – з’явився у музеї три роки тому. Це подарунок від колег з літературно-меморіального музею І. П. Котляревського. Тримісячного котика назвали Вареником – на честь Чіпки Варениченка – головного персонажа роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Наш герой теж має бунтарський, інколи нахабний, характер, але щире і добре серце. Він невизначеної породи, але, зважаючи на зовнішній вигляд – поважних манер та гастрономічних уподобань. Головні його обов’язки у музеї такі: зустрічати гостей, контролювати двір та господарські приміщення музею, пильнувати, аби не з'явилися гризуни, залицятися до Кобищанських панянок – сусідських кішечок, приваблювати відвідувачів, надихати і створювати настрій, смачно їсти, солодко спати і своїм виглядом демонструвати, який же прекрасний і дивовижний світ навколо.
Музейний кіт Вареник – це справжня «зброя масового ураження» для тих, хто перебуває у поганому настрої. Усі співробітники музею і відвідувачі привітно і з любов’ю ставляться до пухнастика.
Котики в музеях стають їх невід’ємною живою частиною і справжніми улюбленцями колективів. Найчастіше відвідувачі сприймають їх за охоронців експонатів. А насправді вже сама їх присутність відганяє мишей від старожитностей та створює затишок в музеї, перетворюючи його на дім. Це робить музеї позитивними, відкритими та людяними.
До списку новин
