EN |
UA
Микола Андрійович Дмитрієв — видатна постать в історії Полтави та України, громадський і культурно-освітній діяч, адвокат, видавець і публіцист, народився 22 квітня 1867 року в родині урядовця Андрія Степановича Дмитренка, уродженця села Козача Лопань, який близько тридцяти років працював мировим суддею в Харкові. Мати, Олександра Іллівна, походила зі знаменитого роду Григорія Квітки-Основ’яненка.
Вищу освіту Микола здобув на юридичному факультеті Харківського університету. Під час навчання він проводив літні канікули у мандрівках українськими селами, знайомився з життям, традиціями та побутом простих людей. Саме тоді в молодого юриста сформувалося переконання, що його покликання — працювати задля добра народу.
Після завершення університету в 1892 році Дмитрієв проходив військову службу в Полтаві. Тут він таємно взяв шлюб із домашньою вчителькою Ганною Тимофіївною Теплицькою — донькою колишньої кріпачки з Іваново-Вознесенська.
Звільнившись із війська, Микола переїхав до Сум, де почав кар’єру присяжного повіреного. Згодом він працював адвокатом у заможної родини цукрозаводчиків Харитоненків. Однак думками Дмитрієв завжди повертався до Полтави — міста, що стало йому близьким. І коли в серпні 1894 року йому запропонували посаду секретаря газети «Полтавські губернські відомості», він із задоволенням прийняв цю пропозицію та повернувся до улюбленого міста. Згодом він залишив посаду в редакції та повністю присвятив себе адвокатській практиці.
У Полтаві Микола Дмитрієв поступово здобув репутацію активного громадського діяча, став одним із лідерів і натхненників місцевої української інтелігенції. Навколо нього об’єднувалися прогресивні діячі з демократичними та патріотичними поглядами — серед них Панас Мирний, Григорій Маркевич, Віктор Василенко, Лев Падалка та інші. Особливо тісні дружні стосунки поєднували Дмитрієва з Панасом Мирним. Їхній дім став справжнім осередком культурного й громадського життя Полтави, де панувала атмосфера українського духу. Дружина Миколи Дмитрієва, Ганна, поділяла його переконання і разом з чоловіком підтримувала діяльність, спрямовану на розвиток української культури.
Микола Андрійович був натхненником і організатором багатьох важливих культурних подій у Полтаві. Завдяки його ініціативі містяни мали змогу відвідувати виступи провідних діячів українського мистецтва — зокрема, концерти хору Миколи Лисенка та гастролі театральних труп Марка Кропивницького й Миколи Садовського. Він також активно долучився до підготовки й проведення урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Петровичу Котляревському в Полтаві.
Микола Дмитрієв брав активну участь у організації заходів з нагоди відкриття у Полтаві пам’ятника І.П. Котляревському. Під час урочистостей, що тривали з 27 по 30 серпня, у домі Дмитрієва зупинялися численні знані українські письменники, музиканти та діячі культури, зокрема Леся Україна та Олена Пчілка.
Ще напередодні відкриття пам’ятника І. П. Котляревському, у 1902 році, на сторінках полтавської преси, розгорнулася дискусія навкруги спорудження будинку Полтавського губернського земства (нині – Полтавський краєзнавчий музей ім. Василя Кричевського). Микола Дмитрієв гаряче підтримав цю ідею на сторінках полтавських періодичних видань.
У липні 1905 року в оселі Миколи Дмитрієва відбувся з’їзд представників українських громад, на якому обговорювали одне з найважливіших питань того часу — здобуття автономії України.
Окрім активної громадської діяльності, Дмитрієв займався й видавничою справою: дбав про видання творів Панаса Мирного, публікував українські календарі та інші друковані матеріали, що сприяли поширенню національної культури й просвітництва.
На початку листопада 1905 року Микола Дмитрієв разом з Панасом Мирним, Грицьком Коваленком, Григорієм Маркевичем заснували щотижневий часопис під назвою «Рідний край». Саме у часопису розкрився Микола Дмитрієв, як блискучий публіцист. Він публікує чимало своїх гострих публіцистичних історично-мистецьких розвідок, бібліографічних заміток. Згодом до роботи в редакції долучилася Олена Пчілка. Коли ж в умовах реакції стало неможливим видавати «Рідний край» в Полтаві, Дмитрієв передав його Олені Пчілці, а сам зосередився на проблемах народної школи, роботі з учителями, на діяльності видавництва «Український учитель».
В березні 1907 року Микола Дмитрієв був одним із організаторів Шевченківських свят у Полтаві. Його син Юрій (до речі, похресник Панаса Мирного) згадував: «В Шевченківський день, в домі батька було багато людей і бюст Шевченка, який стояв у кутку на великій підставці, переселявся на сцену театру, його прикрашали плахтами і квітами, і він красувався до кінця свята».
Попри надзвичайну зайнятість у громадському та культурному житті, Микола Дмитрієв забезпечував себе завдяки професійній адвокатській практиці, роботі в земстві та окружному суді. Водночас, як згадували сучасники, він ніколи не залишався байдужим до людського горя — багатьом малозабезпеченим селянам надавав юридичну допомогу без оплати, вбачаючи у цьому свій громадянський обов’язок.
Трагічно й передчасно обірвалося життя Миколи Андрійовича Дмитрієва — йому було лише 42 роки. Улітку 1908 року, під час відпочинку на річці Псел поблизу села Яреськи, він помітив дівчинку, яка тонула, й не вагаючись кинувся рятувати її. На жаль, вибратися з небезпечної течії Миколі Андрійовичу не вдалося — він загинув, проявивши справжній героїзм і самопожертву. Трагедія сталася на очах його чотирирічного сина Юрія.
В останню дорогу його проводжала вся Полтава. Сучасники стверджували, що на відспівуванні біля Стрітeнської церкви зібралося майже все місто. Поховали Миколу Андрійовича Дмитрієва на старому міському цвинтарі. Панас Мирний поклав на могилу друга вінок із написом на стрічці: «Невсипущому поклонникові правди від осиротілого побратима». У 1910 році Ганна Тимофіївна, вдова Миколи Дмитрієва, замовила Василю Кричевському надмогильний пам’ятник чоловікові – монумент у формі каплиці із сірого граніту. У 1960-х на місці Старого полтавського цвинтаря розбили сквер і збудували завод «Лтава». Прах Дмитрієва перенесли на інше кладовище, а от від шедевра Кричевського лишився тільки величний, орнаментований «вервицею» цоколь. Щоб вберегти від крадіжок й руйнування погруддя з могили Миколи Дмитрієва його сім’я передала до Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного, де воно знаходиться й зараз.
Полтава й досі пам’ятає та шанує відомого правника та громадського діяча Миколу Дмитрієва. В серпні 2007 році на фасаді будинку, в якому наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть жив адвокат (нині – площа Конституції, 3) встановлено пам’ятну меморіальну дошку. А у 2016 році, одну з центральних вулиць міста, колишню вул. Володарського перейменовано на вул. Миколи Дмитрієва.
Микола Андрійович Дмитрієв залишив по собі глибокий слід у культурному і освітньому житті Полтави. Його зусилля – на захист мови, освіти і національної культури – надихають і сьогодні.
1867-1908
-
площа Конституції,3
