EN |
UA
Марія Костянтинівна Заньковецька (Адасовська) (1854-1934) видатна українська акторка театру, залишила глибокий слід у культурному житті України. Її внесок у розвиток театрального мистецтва був надзвичайно значущим, а зв'язок з Полтавою неодмінно заслуговує на особливу увагу.
Народилася 23 липня (4 серпня) 1854 року в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область, була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина надвірного радника Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. На згадку про щасливе дитинство взяла собі псевдонім Заньковецька. Навчалася у Чернігівському пансіоні С.Ф. Осовської та в консерваторії у Гельсінкі. Марія мала сильне мецо-сопрано і планувала підкорити оперні сцени, але через дифтерит втратила голос. Щоб залишитися на сцені, зайнялася акторством і захопилася театром.
Перший професійний дебют акторки відбувся на сцені Єлисаветградського театру 1882 року у ролі «Наталки-Полтавки» Івана Котляревського.
Працювала у популярних трупах: Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького та багатьох інших.
Полтава була одним із міст, де Марія Заньковецька виступала під час гастролей. Її виступи мали великий успіх і сприяли популяризації українського театрального мистецтва. Вперше Заньковецька побувала на гастролях у Полтаві восени 1890 року у складі трупи Миколи Садовського. Тоді ж і зав’язалися її дружні стосунки з письменником Панасом Мирним. Останній був так захоплений Заньковецькою, що подарував їй рукопис своєї драми «Лимерівна» із зворушливою посвятою: «Високоталановитій Марії Костянтинівні Заньковецькій присвячує здивований автор, не знаючи, як і чим дякувати за ті незабутні години, які довелося звідати від її чарівничої ігри». Використовуючи свої широкі зв’язки Заньковецька в серпні 1891 року змогла провести «Лимерівну» через театральну цензуру. До цього письменник багато років марно намагався її надрукувати, але повсякчас отримував заборону. У Полтаві вистава відбулася у квітні 1892 і пройшла з великим успіхом. Марія Костянтинівна дуже любила роль Наталі, яку вважала єдиною трагічною роллю в українському репертуарі. Саме будучи зачарованим неперевершеною грою Заньковецької Панас Мирний порушив таємницю свого псевдоніма, коли публіка вигуками запрошувала автора на сцену.
Кілька разів Марія Заньковецька навідувала родину Рудченків в їхньому будинку на 3-й Кобищанській вулиці (нині – Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного). З тих часів у оселі класика української літератури залишилася фотографія з автографічним написом «Олександрі Михайлівні і Панасу Яковичу Рудченкам на спомин від щиро прихильної до них М. Заньковецької». Крім того, руки Марії Костянтинівни торкалися клавіш фортепіано, що знаходиться у вітальні будинку письменника.
Неодноразово Марія Заньковецька виступала на сцені Просвітницького будинку імені М.В. Гоголя. Фотографувалася в ательє Йозефа Хмелевського. А за деякими припущеннями в кінці ХІХ – початку ХХ століть навіть певний час мешкала в будинку Котляревського на Івановій горі.
Заньковецька відома своїми ролями в класичних українських п'єсах, як акторку її характеризувала передусім природність та щирість, надзвичайна спостережливість, акторська уява, швидке й легке перевтілювання та почуття міри. Її найвідоміші театральні ролі – Наталка («Наталка Полтавка І. Котляревського»), Харитина («Наймичка» І. Карпенка-Карого), Олена («Глитай» або «Павук» М. Кропивницького), Катря («Не судилось» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного). Взагалі зіграла понад 30 ролей, мала гарний голос та бездоганно виконувала народні пісні.
Відомий хірург та науковець Микола Скліфосовський водив своїх студентів на вистави Заньковецької як на «психологічний практикум». Голова Директорії УНР Симон Петлюра створив про Заньковецьку велику публіцистичну розвідку у 1907 році. А Михайло Грушевський називав царицею української сцени, зазначивши: «Її високе мистецьке обдарування, її беззавітне служіння українському мистецтву вписало її ім’я навіки не лише в історію українського театру, але й в історію українського національного життя».
Заньковецька фактично була першою в Україні жінкою – очільницею театру – Української народної трупи, яку сама ж заснувала у 1918 році. За це гетьман Скоропадський призначив їй довічну державну пенсію – теж першу в незалежній Україні. Першою, але вже у радянській Україні, Заньковецька отримала звання народної артистки УРСР.
Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Волик у Києві. Померла 4 жовтня 1934 року. Похована на Байковому кладовищі.
1854-1934
У Полтаві іменем провідної зірки українського театру кінця XIX — початку XX століть названий провулок.
провулок Заньковецької
